Татуся Бо

Татуся Бо

Є такі люди, яким жизнєнно важно комусь помогти.

Я це називаю сіндромом Дартаньяна. От їм дуже важно комусь помогти, а якшо від їхньої помочі відмовитись, то пацієнт починає страдать, плакать і казать "суки, блядь неблагадарні, я ж як лучче хотіла/в".
З одного боку це харашо, коли поряд є такий помошнік на всі случаї жизні. От розетка, допустім, поламалась, ну або тільки подумала ламаться, дартаньян уже тут как тут, і хай його нахрен током заїбоше але він буде помогать. Дуже часто таким Дартаньянам властиві ше ознаки мазохізму - вони дуже люблять страдать під час помочі. Якшо у вас вибило вікна і і з потолка хлеще кипяток, а отовсюду сипляться іскри, то - це ідеальні умови для роботи дартаньяна. Він потім буде радісно гладить попечені місця, пока ви будете взращівать чувство вини і думать "ну якого хера він туди поліз?!".

Докладніше

Колись один письменничок...

Колись один письменничок перекидав із долоні на долоню, мов печену картоплю, книжку Карпи "Добло і зло" і верещав "Це святотатство! Хіба так можна? На папері! Це жах! Людство йде до пекла!"
Письменничок привертав криком до себе увагу, я взяла його книжечку з полички і подумала шо куплю із жалості. В книжечці були енциклопедичні рими, і все про матір, рідну хату, соловіїне слово (яка блядь придумала це словосполучення), і про вклонюся-дотягнуся-повернуся по відношеню до України. Хороша така книжечка - збірка стішат для шкільного сценарію. І там ще було 3 сторінки про автора, шо він там лауреат, а там дипломант, а там його Сам похвалив.

Докладніше

Протиночі оце почитала про засідання спілки письменників України...

Протиночі оце почитала про засідання спілки письменників України. І текст так доладньо дописано аж чується воно там нафталіновий дух самого оцього спілчанства.
Задумалась, якого біса і досі, в ринкових умовах живуть на тілі нашого суспільства всякі міністерства хуячечной і різні спілки, комітетики і решта нікому ні нафіг не потрібних аттавізмів?
Я як працівник культури в не такому вже і далекому минулому, можу сказати, що наше міністерство ввібрало в себе всі традиції, всю силу і їбанутість культпросвітницької діяльності совєцької пропаганди. Там же ж нікого не хвилює давним-давно шо в селі Великі Пологи срать хотіли на всесвітній день охорони рибок, вони хочуть празнувать Івана Купала і день народження бригадіра Семеновича. Але ж в райвідділ приходить бамага "Срочно отпразднувать і одзвітувать про то шо в районі почтілі рибок" І сидить потом група йобнутих методістів і думають, "мо лучче було на повара піти вчитися?". І звіти, з року в рік пишуться кілограми і кілометри нікому ні нахрен не нужних звітів. А ще вони звання роздають. Заслуженого діяча культури і народного діяча культури... Тіки звання ті вєчно комусь як втелющать, то і Гугл недоумєває "Ху із іт?". Ага іще встановлюють такі правила розвитку творчої молоді в театрах, шо дешевше постаріть за три дні і поставить вже заоскомлену "Наталку-Полтавку" чим пробити в репертуар щось сучасне, достойне і цікаве. Це взагалі, отак як взяли законсервірували совок в банку трилітрову і далі ото тіки дивляться шо воно там відбувається. 
Звичайно ж заклади культури потрібно захистити з боку РЕАЛЬНОГО закону щоб не могла якась блядота туди прилізти і віджать у столітнього музею красиве історичне "намолене" приміщення. Але тримати заради того цілу хуячечну хронічних методістів - це вже занадто. Дайте нормальні умови для роботи, зробіть прозорою систему розвитку фондів і репертуару. Люди ж не того не йдуть в містечкові і обласні театри, шо вони тупі і кончені, а того шо там Наталку Полтавку грає Марта Герасімовна, яка вже 20 год назад як на пенсію пішла і жодна мізансцена за останні 60 років у постановці не змінилась. То хулі туди ходить, - думають люди, і не йдуть. Або от місцеві музеї, часто поняття не мають, що таке обмін експозиціями. Це в великих містах можна кілька разів на місяць ходити в один і той же музей і там буде більш-менш цікаво, а от в маленькому містечку, як прибили 80 год назад рушник на покуті, то тепер тіки й пил з нього знімають. Навіщо це утримувати????
А ще Міністерство утримує прекрасних і нещасних музикантів. Канєшно ж пробицця талантом чи працелюбністю на ринку музики, це треба як вжареному на одній пяті вертітися, а от в ДК пристроївся і бухай блядь до пенсії, або пока білуган не кончить. Репертуар можна сто год не обновлять на всякий случай, шоб не заставили работать. От і утримуються цілі полчища безталанних баяністів, які можуть стікла в труси насипать за оте званіє. Ага за званіє ж платять))) Не знаю скільки зараз, а десять год назад 26 гривень))))

І от знову ж таки читаю я той репортаж із зїзду СПУ, і пахне мені старими кофтами і одікалоном "мужской". І фамілії, із них я впізнаю три - одного читала, бо студентське життя заставило, другий вєчно наривається, а третій ... так випадково колись натрапила на його книжечку, просякнуту нещастям. Решта - кто всє еті люді????? Де вони зберігалися, що вони роблять? І злоба в них на сьогоднішніх нас, бо не носимо на руках їхні нафталінкові тілеса і проточені сторінки. Злоба що комерційні видання не ганяють за ними натовпами, а друкують якихось отих молодих нездар, неучів, чмошніків кароче. Котрі паплюжать, нищать і плюндрують саме звання совєцького письменника. Ой.
Вибачте українського письменника. Вони ж бо ... тіпа... за Україну.
Я потім іще трошки почитала, позаглядала, але так і не змогла достеменно зрозуміти, чим саме займається оця спілка письменників України, окрім уповання на повернення совєцького укладу жизні в письменницькому світі. Така собі ностальгія за можливістю писати анонімки на колег по цеху, пристрасть за втраченим звязком з реальністю, жага до почоту в старих коридорах втрачених Будинків письменника. 
А ще коли був Майдан, коли почалась війна, всі мої знайомі, котрі справді пишуть були в самому вирі подій. Слухали, шукали істини, вдивлялися в образи і зараз пишуть уже не тому що треба писати, а тому що вони переповнені, їм не сила мовчати. Із цих всих прізвищ СПУ... жодного не почула я в контексті Майдану, чи війни.
І це ж не тільки в письменницькому цеху отак. Я колись мала необережність звязатися із СЖУ, там все іще круче, іще драйвовіше, ще непонятніше. Чомусь за останні півроку СЖУ не відібрало і не вигнало жодного журналіста які вимахували їхніми корочками і пизділи на кожному кроці, з чесним оком перекреслювали всі хрестоматійні правила і принципи... То нахрена потрібно воно оце таке? Навіщо нормальному суспільству тягти на собі отакі старческі слабоумія? 
Колись я потрапила на один регіональний сход спілки художників... Якби я вміла малювати, я б з них намалювала пекло, страшне... таке що розриватиме душу...
Якщо ви ще думаєте, "та нє, нашось воно ж нужне оте міністєрство і комітєтіки, і спілки", то спитайте в себе:
1. Чи дивитесь ви на наявність звання у артиста, коли йдете до нього на концерт чи виставу?
2. Чи грає роль присутність автора в списках СПУ, коли купуєте цікаву книжку?
3. На вернісажі, чи на виставці, ви цікавитесь присутністю художника в списках СХУ?

Псіханула я шото.

Докладніше

А ще от буває отак...

А ще от буває отак вчишся з людиною уму-разуму. Списувать там даєш, на парах прикриваєш, пиріжком ділишся послєднім. І кажеш, "да не парся якось воно буде" і прощаєш йому долг в 2,70....
А потом ви живете своїм життям і вспоминаєте якісь тіки студентські глупості)))

Докладніше

Всєм піпєц

Єсть у мене такий сусід... допустім Саша. Саша невираженої статі, невираженого сімейного стану і соціального статусу. Ну тоість у нього хто-то єсть але живе він сам, і носить він в кармані айфон, но на ногах старі гостроносі діряві ботінки.
Саша любить поговорити з людьми в маршрутці, в черзі, біля ларька і мусорки. Він отак прямо любить підійти і неожиданно із-за пліча сказать, "ну всьо тепер всім піздєц, це точно". А якшо Татьяна Антоновна перепитувала "Саша, а пачіму ти так щитаєш?", то він отвічав, аргументовано даже))) "та того шо я ж знаю. Це очевидно" 

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info