Татуся Бо

Татуся Бо

Киць-киць

tb1

Першого кота Алла знайшла біля під’їзду. Сірий брудний клубочок пищав і безнадійно дивився у цей світ одним оком. Сьогодні Аллі лікар-окуліст сказав, що падає зір на одному оці. І вона вирішила, що вже зовсім скоро осліпне геть на те око і увесь день ходила, примружувала хворе око, ніби звикала, жити з монобаченням. А тут це кошеня.
Алла вийшла заміж за Ігоря менше року тому. І тільки тут перед дверима, з цим кошеням в руках зрозуміла, що навіть не знає чи любить він котів. А може собак? А може рептилій? А може він і людей не дуже любить? Зайшла в квартиру, Ігор вийшов зустрічати. А вона стоїть в коридорі, і не може очі підняти. Їй здавалося, що в ту ж мить Ігор голосом Аллиної мами заверещить «убєрі етого блохастого ублюдка із моєго дома». 
Ігор зазирнув їй в долоні.
- Де найближча ветклініка? Я за кермо, а ти шукай в інтернеті. Ось коробка…
На дно коробки він кинув шарф, його привезла Ігорова мама з Норвегії. Але кого це хвилювало цієї миті?!

Майже півроку вони боролися за Марка. Марк виріс статечним котом, здавалося, навіть нявчати не вмів, мудро роззирався у світі одним оком, мужньо зносив усі операції і процедури, і ніжно вмощувався на коліна, коли Алла сідала вечеряти.

Докладніше

Не читайте на ніч шедеври...

tb1

Не читайте на ніч шедеври археолого-журналістські. От як спала півночі, так і снилося.
Вогнище знач, і ми сидим такі задумчіві і багатозначні, вдивляємся то у вогонь, то у дірку в землі, з якої стримить три поламаних ломи і п'ять потрощених зубил, поряд валяються обломки кувалди. Морди замурзані, руки порепані. Ми добуваєм історію.
І тут главний археолог повертається до поварихи Свєти і каже, -"поторсіонь мої поля". А вона відповідає, "я щас так поторсіоню когось, шо і хлєбальнік заляпає. Сьорбай ото свій чай із мамонтячого гівна, бо завтра буде кампот".
А водітєль ЗІЛа Андрюша, дивиться перед собою безумними очима і мовить:
" рєбята, так а шо там з тим неолітом? Скіки його, блядь, вєсу? Жалко троса, лопнув ні за цапову душу".
Геолог Максім висякався в рукав світера бойз і каже, "а ти думав наука це лєгко? Завтра піду базальту надовбаю".
Істерична історичка Таня аж підскочила, " і мені надовбай".
Главний археолог поправив свого апарата з моторчиком од "Юного тєхніка" - "отставіть довбать. Завтра поїду під Сенчу, викопаю мумію Фараона і поставлю її в кабінєті і буду дивиться".
Водітєль Андрюша, " а такий хароший трос був. Так бригадіру і скажу - став жертвой історії. Пішов ще й топліва зіллю, откуда він зна, мо то фараони соляру позпивали".
- Таня, вставай, півсьомого.
- слава Богу.
#котиласяторба
#полнепогруженієвматєріал
#дурнеспитьдурнейснить
#ізгібгітарижолтойгібгібгібгібгібгіб

Докладніше

Сьогоднішній день буде проходити під егідою...

tb1

Сьогоднішній день буде проходити під егідою, День їбанутих баб. Сначала Ірмократ з отсуцтвієм секса. Потом "ізвєстная паетесса" Евгенія Більченко з глубокой дружбой із прілєпіним і дуетом із рашатудей. Шото носить мою стрічку так шо не дай Бог.
Ну шо там, мої любі друзі, ви по прєжньому вважаєте, шо пані паетеса ісключітєльно отлічний чєловєк, патріот України і наїжжать на неї ні в коєм разі ніззя, бо у неї стіхи душевні? Всім хто щиро зізнається подарю альбом Ані Лорак. Давайте, паліцця зразу.
Докладніше

Все ще не працює ні толератор...

tb1

Все ще не працює ні толератор, ні позитиватор. Тому можна скрізь ляпати агресивну херню. Тому там де б поставила ржачного смайла, чи про себе б посміхнулась і натисла "відписатися", тисну клавіатуру і коментую агресивно і зло.
Тому скажу, що українцям за будь-яких умов пострібен мессія, який вийде і все порішає. І навіть якщо це чувак в плащі на голому тілі, який вийшов пісюном помахати, ми срочно зробимо з нього мессію, аж до тих пір, коли хтось з більшим індексом мессіанства не скаже "та в нього ж пісюн онино". Тоді ми розмессіанимо одного і возмессіанимо іншого, навіть якщо він сам по собі не мессія, і навіть не апостол-мунтян.
Інша справа в тому що люди з двома клепками впоперек починають проповідувать, і приміряти всяко на себе роль мессії. Главне понаписувать, накапслочить побільше лозунгів - "Геть Вальцмана", "Всіх бариг в тюрму", "Дайте трусів", "Кияни-сволочі, бігом несіть бутерброди", "Юлям Волю", "Дуням Колю", "Колям Дулю". І обставитись з усіх богів багатокрапками і знаками оклику для солідності.
Вобщим хуйня це все якась не здрава.
Докладніше

Український інститут книги та Sonya Sotnyk....

tb1

Український інститут книги та Sonya Sotnyk запросили тут до флешмобу #читайукраїнською. В ньому треба розказати про те, що читаєш з українських книжок.
З мене читець странний - іноді я "ковтаю" книжку за один вечір, не встигаючи навіть відчути її смак. А буває, що читаю книжки покрапельно. Отак зараз читаю одночасно дві книжки, бо там треба усвідомлювати і розуміти, прийняти, обговорити самій з собою, бо воно все дуже близьке, бо його залпом не можна, а тільки покрапельно.
На моєму столі зараз "1001 ніч війни" Ruslan Gorovyi, "Щось таке як любов" Zoya Kazanzhy. І там і там короткі новели про життя про людей. І там і там історії, які відбуваються поряд, з людьми, яких ми знаємо. От читаєш у Горового історію "Друзі" і розумієш, що ось цей Олекса, ти його знаєш, він живе недалеко, і ти з ним вітаєшся щодня і навіть знаєш, що у нього щось трапилось, але в подробиці не вникаєш, а тут ось тобі... подробиці.
Або от у Зої читаю історію і в якусь мить розумію, що автоматично замінюю імена головних героїв на справжні, бо навіть я в тій історії не зовсім читач.
Ці історії, ці книги вони не про сумне, хоч і сумного там багато, вони не про веселе, хоч і є моменти, які викликали усмішку - вони про очищення через усвідомлення справжньості життя і людей, про те що війна не десь там, вона поряд, за стіною в багатоповерхівці, в очах дуже гарної жінки в ресторані, в підпалинах на наплічнику звичайного пасажира. Ці книжки про надію.
Авторам ще раз велике дякую за книжки, ваші автографи гріють, ваші історії не дають душі дрімати в клопотах буденності. 
Припрошую розказати про читане і прочитане українською Катерина Городнича і Євген Синиця.
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info