Моя Борьба…
- Опубліковано в Дослідник Чепінога
- Коментуйте першим
Олег Романович голодував другу добу… Компанію йому складала колега на прізвище Сироїд… Олег Романович був не в захваті від такої компанії, а особливо - від такого прізвища… Це зовсім не гартувало волю та командний дух, а лише недоречно нагадувало про сир…
Коли почало бурліть у шлунку, а живіт припав до ребер, то спробував заснути… Але спав недовго, тільки задрімав, бо відразу примерещилися сирні коники з бринзи, які він купляв колись поблизу Яремче у якоїсь баби… Коли коники снитися перестали, то наснилися вареники з сиром… Він їх поливав топленим масло і вмочав у сметану…
Через ці муки Олег Романович перестав спати зовсім, але тепер сир приходив до свідомості й наяву…
Щойно він відволікався від процесу голодування, як уявляв себе за столом, вщент уставленим мисочками з сирниками з родзинками та получними варенням… Або ж у львівській ресторації Бачевських - з мискою баноша, звареному на сметані та посипаному овечим сиром…
Згодом кулінарні марева перетнули західний кордон і набули міжнародного характеру й змісту… До нього приходила піцца “Чотири сири” з півдня Італії, і різотто з П’ємонту на пармезані… Спагетті з пекоріно, тальятеллі змішане з м’яким козячим сиром, буратто з базиліком, і лазанья з баклажанами та моцареллою…
Потім завітав грецький салат з фетою, смажений халумі на оливковій олії, жульєн з грибами і просто сам творог з медом і сухофруктами…
Зрештою, коли сиро-тортури стали зовсім нестерпними, Олег Романович зібгав підстилку, на який тривала його боротьба з режимом, та поклав до кишені. А табличку “Я голодую” зі злостю пожбурив у кущі…
Непомітно вийшов з двору адміністрації президента, спуcтився Шовковичною та повернув на Мечникова… Дійшов до грузинського ресторану “Шоті” і всівся за стіл…
- Що бажаєте? – ввічливо запитав офіціант
- Та що я бажаю? Не видно тобі, хіба? – Хачапурі неси!!!!!!!!!
- Вам “Аджарський”, “Імеретінський”, “Мегрельський”?
- Та всі давай… По два вида кожен… Нє – по три…
:-)
