Рєпкаабошонеясно

Ви маєте маму? Вам добре. Моя розчинилась у часі і просторі. Разом з Петриком і Павликом. Двоє ангелів. Носії хреста. По факту народження, коли Інь та Янь розмиті до кровної жертви на пологових столах.
Я вже не вірю, що була якась інша кровна жертва, окрім народження. Якби Бог помер на людській хрестовині, а потім воскрес, він би не допустив культу страждань і смерті. Він же був людиною, не лише Богом. А людина намагається забути біль, страхи, відчай. Чи Богові було настільки важливо, щоб люди жили не його приходом у світ, а страсними муками і смертю? 
В цьому щось є, правда? Дивіться: ми, по великому рахунку, можемо померти, як завгодно. Від хвороб, війни, голоду. Від життєвих дрібниць і великого кохання. Можемо дожити до природньої смерті, а можнмо самі вибрати момент і піти з життя. Смерть різна. А народження - у всіх однакове. Крики породіллі, крики повитухи, крики новонародженого. І кров. 
Коли перерізають пуповину між матір'ю і дитиною, йде кров. Дитина кричить. То голос крові, так? Кровна жертва світові і зв'язок між матір'ю і дитиною.
В нас з мамою не було зв'язку. Не було пуповини, напевно. Я завжди кричала. Мовчки. Бо за крик мене карали. Я кричала до мами очима, серцем, душею. Вона була такою красивою. Як Мадонна. І я молилась на неї і молилась до неї. Любові просила. Тепла хотілось. Отого тепла, знаєте: коли мама обійме - і світ тобі посміхається.
Мама була холодною. Красивою і холодною. Як ікона. Молись, не молись, цілуй, не цілуй - їй байдуже. Вона - мама, вона - свята і возвишена. Святі не чують голосу крові.
Я теж стала красивою. І холодною. І переконала себе, що все, геть усе, що було до того - моя особиста хресна дорога. Після неї - я вже свята. І маю право. Судити, розпинати, вмивати руки і знову виносити вироки і призначати терміни.

Вкраплення асфальту на дорогах - автентичні сліди зниклої цивілізації Йобаного Совка. При Йобаному Совку дороги прокладались традиційно за методикою Haytak і по системі Huysnim. Через що первозданна розкіш галицьких доріг втрачала первісний колорит і болотяний шарм.
З часом дороги Йобаного Совка набували ознак глибокоямної культури і тотального безкультур'я одночасно. Коли трипільці винайшли колесо, вони і не підозрювали, скільки їхніх винаходів буде знищено на страшних дорогах Йобаного Совка, скільки їх звалиться з осі і буде розвіяно в придорожніх кувейтах.
Пересування дорогами Йобаного Совка все більше набувало ознак броунівського руху. Мотузкові тягачі стали невід'ємною ознакою добирання з пункту А до пункту Б. 
Проблему було вирішено загальною гужевизацією галицького транспорту і Декларацією Незалежності. Дороги набули свого первісного вигляду і глибинно-калюжного змісту.
Але цивілізація Йобаного Совка поступово зникла. Тепер про неї - лише згадки незлим тихим словом. А натяки на дороги з вкрапленням асфальту ще можливо знайти в квитанціях Укравтодору, транспортних зборах з власників автівок і там, де їх знаходить Богдан Волошин - серед розкішної зелені галицьких прерій...