Олена Добровольська

Олена Добровольська

Якось у поточних справах...

Якось у поточних справах я пропустила весь батл про бійку дівчат підлітків. Аж тут побачила скрін посту, де було питання - а що, мовляв, ви ніколи у школі не пиздились?

Так ось. Наприклад я - ні. Не пиздилась, може це комусь і дивно. Мені пощастило навчатись у школі, де це було майже неможливим. Де бійка ставала надзвичайною подією, після якої на батьків тих дітей падав такий сором, що легше було потім перевести дітятко в іншу школу, а ніж комусь пояснити, що це виявляється для тебе норма - коли твоє блять охуєнне чадо вважає що може вирішувати свої дитячі питання у недитячий спосіб.

Більш того, навіть палити десь у радіусі кілометру від школи могло мати неприємні наслідки, з викликом батьків на розмову і так далі. Звичайно, це не завадило мені почати палити потім у дорослому житті. Але моя мама завжди була спокійна, поки я перебувала за стінами школи.

І ось що я хочу сказати. Насильство - це блять не норма. Коли дитина, або підліток (а це, як не крути, також ще дитина, хоча і у дорослому майже тілі) спочатку катує тварин - це не норма. Коли дитина вчиняє бійку, як єдиний аргумент - це не норма. Не норма вашу мать.


 
 
Докладніше

Писала і терла пост про паралельну реальність...

Писала і терла пост про паралельну реальність. Надто вибагливо виходить про прості речі.

Про те, що здається близькі люди кажуть тобі, що ти живеш у своєму вигаданому світі, з рожевими окулярами, які врізані в кістки твого обличчя.

Про те, що справжній воїн ніколи не залишить слабшого у небезпеці.

Про те, що правда, не сказана вчасно, стає брехнею.

Про емпатію і самомилування на фоні всіх "ненормальних". Колись це вже було, коли ті, хто вважає себе янголами ганьблять тих, хто перетворився на демонів. Янголами бути легко, коли не ти надто часто зазираєш у пекло.

Про те, що ось це "бути людьми" якесь вибіркове. Бути людьми легко, коли це не стає твоїм особистим рахунком.

Про те, що свій особистий рахунок ти обираєш для себе сам.

Про те, що скільки ще такого попереду - і слави, і ганьби, і зради, і похуїзму.

Але надто вибагливо виходить, про прості речі


 
 
Докладніше

Наостанок хочу поділитися...

Наостанок хочу поділитися з вами ще однією новиною. Це ще не перемога, але великий крок вперед після довгого пробивання бетону.
Якось я писала, що питання безбар*єрної середи для людей з інвалідністю та з низьким рівнем мобільності дуже важке, адже градус уваги суспільства тут вкрай низький. Можна стопітсот разів, взявши рупор, проговорити комусь на вухо, що це стосується кожного, що це може трапитись з будь-ким, але фактично це цікавить лише тих, хто безпосередньо з цим стикається у реальному житті.

Так ось, нарешті цим хоч якось став перейматись уряд і питання доступності буде заслухане у Верховній Раді. Це все ж таки інший рівень, ніж міська влада разом з карманними ЗМІ, які пишуть джинсу, що не налазить ні на яку голову. Сподіваюсь, що карма дожене тих, хто мав цинізм писати лайно і брехати, що все добре.

Але все ж, я хочу порадіти, хоча попереду ще багато перешкод. І висловити подяку всім, хто лупає цю скелю. Поки ви є, життя небезнадійне. Люди, які дають приклад всім нитікам, що, маючи очі, нажаль залишаються сліпими.

Добраніч.

Фото Олены Добровольськи.
Фото Олены Добровольськи.
Фото Олены Добровольськи.
Фото Олены Добровольськи.

 
 
Докладніше

Писала і терла пост..

Писала і терла пост про паралельну реальність. Надто вибагливо виходить про прості речі.

Про те, що здається близькі люди кажуть тобі, що ти живеш у своєму вигаданому світі, з рожевими окулярами, які врізані в кістки твого обличчя.

Про те, що справжній воїн ніколи не залишить слабшого у небезпеці.

Про те, що правда, не сказана вчасно, стає брехнею.

Про емпатію і самомилування на фоні всіх "ненормальних". Колись це вже було, коли ті, хто вважає себе янголами ганьблять тих, хто перетворився на демонів. Янголами бути легко, коли не ти надто часто зазираєш у пекло.

Про те, що ось це "бути людьми" якесь вибіркове. Бути людьми легко, коли це не стає твоїм особистим рахунком.

Про те, що свій особистий рахунок ти обираєш для себе сам.

Про те, що скільки ще такого попереду - і слави, і ганьби, і зради, і похуїзму.

Але надто вибагливо виходить, про прості речі


 
 
Докладніше

Навздогін про Ківалова


От є чуваки погані. Погані настільки, що хочеш блювати. А є чуваки погані настільки, що хочеш вбивати. Для мене Ківалов - з другої категорії. Кожна згадка про нього у ЗМІ генерує це бажання і загострює.

За ним такий шлейф, що всього не перелічити. Але у мене перед очима завжди з*являється одна і та сама картина. Першою посеред всього іншого, що було до і було після.
Звичайно, хитра падлюка не може постити в своєму фейсбучіку власноруч зашкварну хуйню. Але використовує свій акаунт як рупор для цієї зашкварної хуйні. І тому інші юзери-шнирі роблять це з тегами на Сергія Васильовича.

Саме таким чином, коли почалась війна, у 2014 році, коли нас чекало страшне лихо, у нього на сторінці з*явився заклик до військових з порадами як правильно здаватися у полон ворогові. І я цього ніколи не забуду. І зберегла той скрін собі на згадку, якщо раптом в мені щось послабне і, не дай Боже, я почну "емпатіровать". І це чомусь для мене дуже особисте.

Але. Ця людина, якщо можна її так називати, і без цього ще й досі сидить не на лаві підсудних, а у парламенті і штовхає сепарські законопроекти.

А ще можливо, одного прекрасного ранку я прокинусь і прочитаю про те, що сабж рухнув, як столітній трухлявий дуб і зап*ю цю новину кавою. І нарешті, на радість всім адептам естетики, таки припиню матюкатись.

P.S. пост про призначення прибрала, оскільки новина вже давно не актуальна (так, я провтикала дату, омг) але все що написане вище не втратило своєї актуальності, скрін трушний, робила власноруч. І питання не зняте.

Фото Олены Добровольськи.
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info