Колись мені пояснювали...

gorovyi

Колись мені пояснювали, що всі пошукові системи реагують на кількість запитів на одну й ту саму тему. Якщо дуже сильно спростити, то це озачає, що коли сидіти і весь час писати в пошуку "нашо мені ключ від холодильника, коли я не курю" то з часом цей запит поступово сформується і буде вилазити іншим як пропозиція щойно вони наберуть слово "Нашо"... до чого це веду. Чим більше ви будете шукати всього українською, тім більше формуватиметься запитів, ти більше система шукатиме пропозицій... тим більше реагуватимуть ті, хто прописує теги українською на своїх сайтах чи бодай де...

Отак і привчається все до рідної мови. З себе починаючи.... І да, мо тут є айтішніки які більше розуміються на цьому, то розкажіть. Це дійсно цікаво. Мо зараз все зовсім не так?

Докладніше

1000 і 1 ніч війни

gorovyi

Оленка лежала на спині натягнувши ковдру аж до підборіддя і дивилася на стелю. Іван притулився до її плеча обхопивши рукою поверх ковдри. 
За вікном падав сніг, вітер хитав ліхтар на розі будинку і той кидав крізь розцяцьковане морозом скло на стелю казкові візерунки.
- Мені страншо, Івасю, - прошепотіла Оленка.
Іван обережно поцілував її в плече. 
- Тобі немає чого боятися. Все добре. 
- Ти не розумієш, - Оленка вивільнила з під ковдри руку і торкнулася руки Івана, - Мені страшно від того, що якби не війна ми б не зустрілися. Навіть не так. Страшно від того, що твоїй появі я маю завдячувати війні... Якби не війна я б і досі жила в Луганську, працювала б в дитсадку. А ти б ремонтував коп'ютери у своїм Києві. 
Обидва замовкли. Деякий час було чути лише шум вітру і скрипінн ліхтаря. Нарешті Іван подав голос.
- Не думай так. Війна війною, а любов любов'ю. Ти ж і далі могла лишитися в Луганську? Могла. Інші ж лишилися. Так і я міг не піти воювати. Но пішов. Тож те, шо ми вдвох не лише через війну. А й через вибір. 
Оленка повернулася до Івана і подгладила його по щоці. 
- Вибір взагалі складна штука, - продовжив той, - коли ми обираємо шось одне, то завжди втрачаємо щось інше. 
- Минуле життя?
- В нашому випадку так.
- Я не шкодую.
- Я теж. 

Докладніше

Кукусікі, мої котусіки!

  • Опубліковано в Всяке разне
  • Написано Клєр Захаровна

kz

Нуна канєцта я з вами опнять)))

Гранд сорі за прогул, тирнєта на село не завезли... Пока отгавкалась на всіх, а від спілкування з абонслужбами ващє можна оскаженіти... Вопшим, краще забути це вьо, як дурний сон)
Ви відразу здєлаєте мені справедливе замічяніє не в брофь, а у ґлаз, шо єсть мобільний інтернет і будете савірешенна праві, ну а Захарна буде теж права з свого боку, патамушта фейсбука в мабілє у Захарни нема принципово, бо вона сліпа для ноута, а для мобіли так ващє глазки випадають від дрібноти.

Ну шо ви тут, як? які новості, мої пуфистіки на лічьних фронтах?
Скіко кеге сала за свята отложили в закрома?
А скоро ж весна, худіти під купальнік треба, ГГ, або новий справляти на размєрчік больше...
Я тут ето, воспилала нєістовим завзяттям і мені до оскомини захотілось у бассєйну записацця... Токо на перешкоді стало дві проблеми - морда в купальну чапку не влазить, ну і крилья куди дівать, га? Попалюсь же стопіцот!
Вопщим, всім цьомчик, добравечора і тьопліньких, душевних людей поряд!

Докладніше

Саакашвілі в політічєскій круіз собрався...

  • Опубліковано в Всяке разне
  • Написано Мыкола Джеря

md

По селам. Наівний чєловєк. Не понімає людина, шо опасності, які підстерігатимуть його в поході, кстаті нешуточні. У селах, як ізвєсно, вся політіка до лампадкі і люди будуть приходить дивиться на Міхо, як на говорящу звірушку, або як на бородату женщіну у середні віка. Сільські голови з готовностю заглядуватимуть Саакашвілі в очі і льстіво запрошуватимуть отобєдать і канєшно же випить. Закончиться це все тим, шо десь бліже к восьмому марта очнеться Міхо під Конотопом, весь у дранті, з будуна і з краденим пєтухом за пазухою. Плюне, перехреститься на бліжайший трансформатор і твьордо рішить заканчувать політічєску карьєру. По селам їздить нада всьо такі опит імєть. Це вам не в городі.

Докладніше

Перші спроби волонтерства, кінець 90-х...

dl

Ці діти уже давно не діти... :)

Перше батьківське зібрання в класі, чий класний керівник запросив нас попрацювати. Представляємося батькам:
- Ми прийшли до вас з програмою "Школа Мрії". Це психологічна програма, яка навчить дітей досягати будь-якої поставленої мети. Розроблена канадським психотерапевтом і вже успішно проведена у декількох школах нашого міста...
- Дайте мені програму! - очі аж сяють люттю. Простягую чоловіку тоненьку купку листків.
- Якщо ви моїй доньці зробите бодай якусь шкоду - я вас засуджу, ясно?
Мовчки киваємо...

Випускний. Запросили гостей-засновників з Канади, зібрали "по сусєкам" колонки і магнітофон "Маяк" (обов'язково модель з аналоговим підсилювачем - цифра для лузерів!). Запросили дітей з батьками. Дискотека...

Чоловік, що не так давно погрожував засудити, мовчки і міцно тисне руку.

Слів не треба... Адже це ми насправді дякуємо за довіру.

Потім багато всього було...

Та найголовніше - саме у той період вийшло пожити по-справжньому, на повну віддачу. На піку довіри, щирості і підтримки, яку просто смертельно небезпечно пропонувати дорослим. Бо діти, поки не виросли, до останнього намагаються чіплятися за добро, не бажаючи вірити у надмірну жорстокість й цинізм реального світу.

Але світ може бути різним. Як людина сама для себе вибудовує пекло - так само людина здатна побудувати Рай...

Докладніше

Мабуть найбільше я хочу спокою...

  • Опубліковано в Всяке разне
  • Написано Леся Полищук

lp2

Відверто. Але скільки ж потрібно собі нервів вимотати, щоб досягти хоч найменшої його подоби. Як викручуватись і як працювати. Як втрачати безцінні години і хвилини життя. Огризатися і плакати. Кричати і лаятись. Заради того щоб хоч на годинку можна було лишитися сам на сам з собою і відновити гармонію.Чи вартий він того? Вартий звичайно. Ми всі маємо те на що заслужили. Як казала мені бабуся "ой вспокойся, на тім світі одпочинемо, а поки плигай, як можеш"

Докладніше

Друзі і вороги!

podolaihama

В суботу 28 січня, в Медіахабі за адресою вул. Омеляновича-Павленка, 4/6 (колишня Суворова) станеться контркультурне лихо - концерт гурту Пирятин. Вхід, ясне діло, за грубі гроші - 150 гривень на розвиток акгросаксонського вуличного фольклору. Приходьте одразу п'яні, або просто веселі!

Спілкування та взаємне піклування входе у вартість квитка. Робе бар з настоянками і кавою.

Наша сценічна програма "Самонаїбнувсь" пережила деякий ребрендінг і отримала назву "Атентат", оскільки вийшла у публічну площину. Однак, брудна лайка пісень залишається на місці, тому брати з собою дітей чи ні - вирішувати вам.

Роздамо гівна!

В першому коменті посилання на подію. Спасибі державі!

Окрема подяка Андрію Гончаруку з Лютої Справи, він знає за шо!

 

 
 
Докладніше

Вечеря

dl

- Пані, прошу, виходьте.
Довговолоса білявка в короткому білому кожушку обережно вилізла із блискучої чорної автівки, поправила рожеву шкіряну сумочку із золотим логотипом і зацокала шпильками до ресторану. Послужливий водій зачинив за нею двері та, дозволивши собі нарешті зняти з обличчя посмішку, вмостився на пасажирське крісло, натягнув чорну кепку на очі і задрімав.
- Певно та курка важна, - заздрісно мовив дід із брудним волоссям, притулившись спиною до холодної мокрої стіни і стискаючи обома руками стару металеву кружку.
- Заздриш їй? - поцікавився незнайомець у темних окулярах, вбраний у шкіряний плащ.
- Ну а як же? - здивувався дід. - Пані може поїсти все, що заманеться. А я маю оце збирати гроші на хліб.
- Гріх жалітися, винен сам, - холодно одказав незнайомець. - Скільки разів життя відкривало двері, але ти не хотів іти?
- Та знаю, така вже доля... - потайки посміхнувся дід, намагаючись вдати сум. - То може пан допоможе копійкою старому дурню?
- Маєш останній шанс поміняти життя. Тож не прогав, - мовив незнайомець і обережно торкнувся старого вказівним пальцем. Той раптом вигнувся, наче вдарило струмом, і, закотивши очі, поволі опустився на тротуар.
- Що з ним? - стривожено вигукнув якийсь випадковий перехожий, відштовхуючи незнайомця в бік. - Негайно викликайте швидку!..
 
- Пане, прошу, меню...
Офіціант улестиво посміхнувся.
- Чи бажаєте аперитив? До фірмових страв безкоштовно.
- Покличу, - коротко відповів незнайомець. Офіціант мовчки відійшов. Білявка в білому кожушку сиділа за невеличким столиком у кутку і набирала щось на телефоні, вистукуючи довгими нігтями по екрану та неквапливо сьорбаючи вино.
- Чорт, бісова погода, - невдоволено бурмотів огрядний велетень у жмаканій сорочці, що сидів одразу біля вікна, роздратовано копирсаючись виделкою у салаті. - Тільки дощі, дощі... Офіціанте, можна й мені вина?
- Маємо дуже великий вибір столових вин, - послужливий офіціант вже поспішав до нього з винною картою.
- Мамо, ви отримали гроші? - раптом поцікавилася білявка у телефон. - Ні, не хвилюйся за мене... Крістіан відлетів у відрядження до вік-енду, вийшла трохи розвіятися... Звісно щаслива, ма! Краще скажи, як пройшов останній курс лікування?
По засмаглій щоці потекла несмілива сльоза. Долоня із золотим браслетом на зап'ястку поспішила негайно стерти її з життя, нервово перебираючи пальцями.
- А можна звичайної вареної картоплі, шмат оселедця і грам двісті горілки? - поцікавилася білявка, відклавши трубку. Офіціант з розумінням кивнув і зник на кухні.
- Оселедець, горілка... Хто тебе поцілує після такого? - насмішливо зауважив огрядний велетень.
- Замовкни, га? - гаркнула білявка, намагаючись підпалити тонку дамську сигару дешевою запальничкою, що знервовано витанцьовувала у тремтячій руці.
- Ось, - незнайомець обережно підсів навпроти й простягнув запалений вогник.
- Прочитайте мені ще лекцію про шкоду паління, - сердито попрохала білявка. - Маю настрій пити сама, не затримую.
- Люди вміють іноді дивувати, - одказав незнайомець. - Дайте товстуну шанс.
Білявка здивовано глянула на темне скло окулярів.
- Та плювати мені на нього!..
Докладніше

Минулого разу, коли Байден виступав у парламенті...

vc

Минулого разу, коли Байден виступав у парламенті, страна просто преобразилася!!!

Патріотизм сягнув найвищих возможних горизонтів!
Двадцять шість минут йшли радикальні реформи
Півтори години ніхто не брав взяток!

Страшно представить, що цього разу буде...

.

Докладніше

Не очень люди в Америці живуть...

md

Прямо, слабенько, можна сказать. Он Джо Байден сьогодні у Києві на фотографії по сравнєнію з нашими чиновніками дуже худенькій. Та і Обама худощавенькій. Слабо їдять, зразу понятно. Ну, Трамп, з багатої сім'ї, дак трошкі лучче виглядає - видно, шо сім'я і порося держала і курей. Жалко пацанів.

Докладніше

Я ніколи не зраджувала "своїх"

lp2

Навіть коли вони мене бісять. Коли мають іншу думку. Коли ставлять підніжки чи чешуть язиками за моєю спиною. Я буду з ними лаятись. Щось доводити з піною біля рота. Або ігнорувати. Але я не зраджуватиму їх. Досить одного прохання, чи заклику про допомогу, щоб я кинулася захищати "свого". Від усіх. Потім розберуся хто правий хто винуватий, але свого захищу. Захищу щоб знову полаятись)))
Я завжди думала що це суто українська риса. Шпетити чоловіка вдома, але вибрати очі сторонньому, котрий спробує його зачепити. Битися з сусідкою за сина і виривати їй коси, а вдома дати ремня синові, бо ж шкоду зробив. Крити органом свого президента, але швидко затикати матюками рота мордорцю який спробує хоч криве слово на нього сказати. Збирати возити давати гроші чи плести сітки для того щоб хлопці мали перевагу над мордорцями і виїдати тут деяким з них мозок "говори українською вар'яте" 
 А коли я бачу як зраджують "своїх" то раз по раз пробігає думка - чи то ми вже настільки не українці стали, що людей, які захищають достоту наше, куди вже більш наше - мову - зраджувати. Кидатись звинуваченнями. Можна не бути згодним, можна навіть самому тимчасово чи вимушено послуговуватись язиком. Всяке в житті трапляється. Але ж кидатися на тих хто захищає твоє??? Однаково що хапати бійця за руку коли він тримає кулемета в бік ворога і пояснювати це тим що там же можуть бути непогані люди.. 
Ваше ж захищають. Так чи інак. Значить "свої". А зраджувати "своїх" це не українська риса а... думайте самі коротше.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info