Про Юрій Стець

Я пропонував, щоб замість Міністерства інформації було створено – представництво. Представництво інформації Стеця. Сокращонно – ПІ-Стець

А якщо серйозно, - то я голосував “за”.

Чому? – Ну, по-перше, тому що Юра – кум президента. А як я можу не проголосувати за кума президента? - Ви чіво - вообше? (шутка)

Ладно, тепер дійсно серйозно!

Докладніше

Петя і німці

Петя любив добре пиво, мисливські ковбаски та пишногрудих білявок. Ввіду дефіцита вищеперечислених реалій в Україні дев'яностих Петя тужив, нудив світом та мріяв про щасливу країну Німеччину. Німеччина про Петю, як не дивно, не мічтала але потомствєнного козака та слєсаря сьомого розряду Петра Івановича Лихуя подібні мєлочі не турбували. У Петра Івановича була мрія і він боровся за неї.

Докладніше

Сьодні прийшов спать до Своєї...

Сьодні прийшов спать до Своєї на ручки, точніше на ножки, і ліцо робив правильне, шоб угостила котіка вкусним. Но вона шось на мір дивиться уксусним взглядом, так нічого і не дала - зараза. 
А ще от каже мені, "щас Мурзік прийде". Ну я вже приготовився вломить йому як слєдує. Бо в мойому прайді токо для одного сімпатічного котіка єсть місце, а все остальне ілі кошечками ілі йдіть нахуй отсюда.

Докладніше

Я VS Васіліса...Развітіє отношеній

      Ну канєшно ж ми не могли викинуть Васілісу на вулицю хотя би в силу того шо миші могли вернуцця. Ну і канєшно мікробандерівці отстаювали би її присуцтвіє со слєзами і істєріками, в кої то вєкі мама пустила в хату яке то животне кромі дяді Сірьожі.

Докладніше

Колись один письменничок...

Колись один письменничок перекидав із долоні на долоню, мов печену картоплю, книжку Карпи "Добло і зло" і верещав "Це святотатство! Хіба так можна? На папері! Це жах! Людство йде до пекла!"
Письменничок привертав криком до себе увагу, я взяла його книжечку з полички і подумала шо куплю із жалості. В книжечці були енциклопедичні рими, і все про матір, рідну хату, соловіїне слово (яка блядь придумала це словосполучення), і про вклонюся-дотягнуся-повернуся по відношеню до України. Хороша така книжечка - збірка стішат для шкільного сценарію. І там ще було 3 сторінки про автора, шо він там лауреат, а там дипломант, а там його Сам похвалив.

Докладніше

Про суддів

Прочитала, шо почалася люстрація суддів.

Велике і тяжоле це діло.
Це, як напрімєр, іти на охоту, думать шо на вепра, а на самом дєлє, на подлу і отруйну гадюку.

Без подготовки нельзя.
Бо розведуть як в 90-і, "кручу-вєрчу", ше й самі провіряючі не спомнять як за рішоткой оказались.

Тут сценарій треба.

Напрімєр так.

Подвал. Десь на Подолі. По потолку труби. З труб шото капає. Монотонно і іздєватєльські.

Докладніше

Житєль Нєрєзіновой нєкто...

Житєль Нєрєзіновой нєкто Алєксандр Колєсніков ще в 11 класі придумав устройство для отпугіванія кота от кроваті путьом поліванія котєйки водою. Шо якоби кот всьовремня намагайвся насрати йому в постіль.
Нєрізєновчанін даже охотно поділився із соотєчєствінніками своїм винаходом в уютной Жежешечькє і даже попав в топ. 
А саме більше житєля Нєрєзіновой удручілі коментарі і многіє соотєчєствєнніки осуділі москвіча за то, шо він маєця хуєтой і прєдложили просто взять кота за ножку і вибросить к фуям туди, де він його взяв.

Докладніше

Протиночі оце почитала про засідання спілки письменників України...

Протиночі оце почитала про засідання спілки письменників України. І текст так доладньо дописано аж чується воно там нафталіновий дух самого оцього спілчанства.
Задумалась, якого біса і досі, в ринкових умовах живуть на тілі нашого суспільства всякі міністерства хуячечной і різні спілки, комітетики і решта нікому ні нафіг не потрібних аттавізмів?
Я як працівник культури в не такому вже і далекому минулому, можу сказати, що наше міністерство ввібрало в себе всі традиції, всю силу і їбанутість культпросвітницької діяльності совєцької пропаганди. Там же ж нікого не хвилює давним-давно шо в селі Великі Пологи срать хотіли на всесвітній день охорони рибок, вони хочуть празнувать Івана Купала і день народження бригадіра Семеновича. Але ж в райвідділ приходить бамага "Срочно отпразднувать і одзвітувать про то шо в районі почтілі рибок" І сидить потом група йобнутих методістів і думають, "мо лучче було на повара піти вчитися?". І звіти, з року в рік пишуться кілограми і кілометри нікому ні нахрен не нужних звітів. А ще вони звання роздають. Заслуженого діяча культури і народного діяча культури... Тіки звання ті вєчно комусь як втелющать, то і Гугл недоумєває "Ху із іт?". Ага іще встановлюють такі правила розвитку творчої молоді в театрах, шо дешевше постаріть за три дні і поставить вже заоскомлену "Наталку-Полтавку" чим пробити в репертуар щось сучасне, достойне і цікаве. Це взагалі, отак як взяли законсервірували совок в банку трилітрову і далі ото тіки дивляться шо воно там відбувається. 
Звичайно ж заклади культури потрібно захистити з боку РЕАЛЬНОГО закону щоб не могла якась блядота туди прилізти і віджать у столітнього музею красиве історичне "намолене" приміщення. Але тримати заради того цілу хуячечну хронічних методістів - це вже занадто. Дайте нормальні умови для роботи, зробіть прозорою систему розвитку фондів і репертуару. Люди ж не того не йдуть в містечкові і обласні театри, шо вони тупі і кончені, а того шо там Наталку Полтавку грає Марта Герасімовна, яка вже 20 год назад як на пенсію пішла і жодна мізансцена за останні 60 років у постановці не змінилась. То хулі туди ходить, - думають люди, і не йдуть. Або от місцеві музеї, часто поняття не мають, що таке обмін експозиціями. Це в великих містах можна кілька разів на місяць ходити в один і той же музей і там буде більш-менш цікаво, а от в маленькому містечку, як прибили 80 год назад рушник на покуті, то тепер тіки й пил з нього знімають. Навіщо це утримувати????
А ще Міністерство утримує прекрасних і нещасних музикантів. Канєшно ж пробицця талантом чи працелюбністю на ринку музики, це треба як вжареному на одній пяті вертітися, а от в ДК пристроївся і бухай блядь до пенсії, або пока білуган не кончить. Репертуар можна сто год не обновлять на всякий случай, шоб не заставили работать. От і утримуються цілі полчища безталанних баяністів, які можуть стікла в труси насипать за оте званіє. Ага за званіє ж платять))) Не знаю скільки зараз, а десять год назад 26 гривень))))

І от знову ж таки читаю я той репортаж із зїзду СПУ, і пахне мені старими кофтами і одікалоном "мужской". І фамілії, із них я впізнаю три - одного читала, бо студентське життя заставило, другий вєчно наривається, а третій ... так випадково колись натрапила на його книжечку, просякнуту нещастям. Решта - кто всє еті люді????? Де вони зберігалися, що вони роблять? І злоба в них на сьогоднішніх нас, бо не носимо на руках їхні нафталінкові тілеса і проточені сторінки. Злоба що комерційні видання не ганяють за ними натовпами, а друкують якихось отих молодих нездар, неучів, чмошніків кароче. Котрі паплюжать, нищать і плюндрують саме звання совєцького письменника. Ой.
Вибачте українського письменника. Вони ж бо ... тіпа... за Україну.
Я потім іще трошки почитала, позаглядала, але так і не змогла достеменно зрозуміти, чим саме займається оця спілка письменників України, окрім уповання на повернення совєцького укладу жизні в письменницькому світі. Така собі ностальгія за можливістю писати анонімки на колег по цеху, пристрасть за втраченим звязком з реальністю, жага до почоту в старих коридорах втрачених Будинків письменника. 
А ще коли був Майдан, коли почалась війна, всі мої знайомі, котрі справді пишуть були в самому вирі подій. Слухали, шукали істини, вдивлялися в образи і зараз пишуть уже не тому що треба писати, а тому що вони переповнені, їм не сила мовчати. Із цих всих прізвищ СПУ... жодного не почула я в контексті Майдану, чи війни.
І це ж не тільки в письменницькому цеху отак. Я колись мала необережність звязатися із СЖУ, там все іще круче, іще драйвовіше, ще непонятніше. Чомусь за останні півроку СЖУ не відібрало і не вигнало жодного журналіста які вимахували їхніми корочками і пизділи на кожному кроці, з чесним оком перекреслювали всі хрестоматійні правила і принципи... То нахрена потрібно воно оце таке? Навіщо нормальному суспільству тягти на собі отакі старческі слабоумія? 
Колись я потрапила на один регіональний сход спілки художників... Якби я вміла малювати, я б з них намалювала пекло, страшне... таке що розриватиме душу...
Якщо ви ще думаєте, "та нє, нашось воно ж нужне оте міністєрство і комітєтіки, і спілки", то спитайте в себе:
1. Чи дивитесь ви на наявність звання у артиста, коли йдете до нього на концерт чи виставу?
2. Чи грає роль присутність автора в списках СПУ, коли купуєте цікаву книжку?
3. На вернісажі, чи на виставці, ви цікавитесь присутністю художника в списках СХУ?

Псіханула я шото.

Докладніше

Гендерні парадокси укрполітикуму

Парадокс Фаріон полягає в тому, що коли вона говорить щось слушне, а вона часом говорить слушне, то з нею складно не погодитися. Але якось слухаєш її і не погоджуєшся. Отакий парадокс кумедний. Слушного дохуя, а мистецтво трансляції кульгає на всі суглоби. Навіть дивно, доросла людина, не сказати ще хужіше, а не поніма.

Парадокс Наталі Михайлівни Вітренки лишень здається парадоксом, а насправді жодного парадоксу тут нема. Я, приміром, теж люблю бухнути, хулі тут такого. Хоча особисто я ще не пробував будувати політичної кар’єри на алкоголізмі. Мабуть дуже вигідне діло, тре буде спробувати. Також вона є цікавим прикладом того, як довго обичний соціалюга може прикидатися негарною жінкою.

Докладніше

КОТИГОРОШКО. частина втора.

Схилившись над відром з водою, Рома поняв, шо жизнь добряче потріпала його цієї ночі. І заходився робить зарядку, шоби привести, набухшу от алкоголя морду ліца в мужествєнне состояніє і придать ізнурьонному тілу тонус і заряд енергії. Но вмєсто вправ у нього получались які-то хаотичні рухи і подла інерція вперто тягла донизу. Тіло настойчиво вимагало горизонтального положення , спокою і, здавалось , що нема в світі такої сили, щоб позбавити Рому  мук. Но тут аїст, по імені Горох, приніс йому лічебну настойку "Розсіл огурєчний зелений", котру стибрив у попа в погребі, Рома щедро залив нею похмільну засуху і за кілька хвилин почувствовав себе огурчиком. В голові ще, правда, макітрилось і вона больно реагувала на звуки, но то вже не грало ролі. Рома бистро розім'явся, а тоді присів на шпагат.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info