КОТИГОРОШКО частина перва

Жила собі маленька многодєтна сім'я.Тато, мама, шестеро синів і донечка Надя. І жила б вона собі й далі, бо мали трохи господарки, коня і всяке разне, якби не попала в жосткий перепльот історії.Случилось так, шо не сообразили вони вчасно скористатися корупційними схемами, і потому нарізали їм земельні паї в таких єбєнях, шо виращувать там можна було, хіба що дикорастущі зернові і дикогребущі пасльонові. Бо інтєлігєнтні і культурні корнєплоди напрочь не признавали цю аграрну платформу.
Но, наша родина вперто заливала єбєні гноївкою і тицяла там барабольку ,  овощне асорті ,борщовий набор і много зєлєні. Тато з синами вкалував зутра до ночі на єбєнях, а мама з клумаками їжі бігала туди-сюди : обіди носила. Так і цьогоріч : прийшла весна - єбєні кличуть. Але, мама мусила до церкви йти, рушники прати до Великодня.


От тато і каже :
- Підемо ми з хлопцями єбєні орати, а ти, Надю, принесеш нам обідати.
Дитина перелякалася :
- Та то ж , тату, ті єбєні в чорта на кулічках.Як же я туди дійду?
- А ми, - каже тато, - візьмем ото встромимо плуга в землю, та й прокладем херню в виді борозни від сарая до городу.
-Та ви ж, придурки, плуга затупите, - каже кінь, бо він у них говорящий був. - Чим орати будете?
Тато почухав потилицю, подумав і путьом якоїсь практичної аналітики рішив :
- Нічого коняку слухати! Я в неділю, як п'яного кума з корчми тягнув, то він же не затупився. Так шо і з плугом ніхера не случицця. І, вопше, піду-но я до кума...
На тому й порішили. Брати поїхали в поле, мама хутенько наварила обіду і побігла до церкви, а Надя зібралась нести клумака з наїдками . Вдягла камуфляж, автомата на плече вчепила батькового, бінокля на шию замість коралів, взула берцачки на підборах кованих і поклала в кишеньку гранату, шоб одлякувать комарів. А шоб уже повністю, єслі шо, то придумала лєгєнду, шо вона - не вона, і, вопше не з тої сказки, а просто собі Красна Шапочка і оділа вишиту червону  балаклаву з бантіком.
От іде Надя за борозною, шо брати плугом наорали. А довкола все таке красиве, квіти цвітуть, пташки щебечуть, раби на полях нацгвардійців не розгинаються,лише іноді необережно подзенькують кандалами, обробляючи чорнозем і над просторами лине, звеселяючи душу, тужлива невільницька пісня про далеку родіну, де всі вільні, всьо харашо і ніхуя не треба працювати...
Заслухалась Надя і не помітила, як  борозна стала вищою, повернула кудись убік, а потом, вопше, пропала. І став замість борозни порєбрік полосатий і на ньому птіца хвора намальована, двоголова. Стала Надя роздивлятись, шо воно таке, бдітєльность потєряла - і вхопив її безпілотник приблудний без опознаватєльних номерів і поніс кудись. Далеко, за ліси і поля, і за гори.
Увечері брати кинулись Надю шукати, а її і слід простиг. Пішли по тій борозні - і самі десь пропали.
Затужили батьки, засумували. Тато коня продав, поїхав до Президента. Ну, там внесли дітей у список пропавших безвісти та й по всьому. Тато став гроші, шо від коня лишились пропивати, мама почала без кінця їздити на прощі та по святих місцях. Короче, замкнулись у собі. І так би й то все скінчилось сумно, якби не трохи пацаватий аїст Горох, котрий жив у них в селі.
То було созданіє, по меншій мірі, странне. Ну, це ,шоб не сказати, шо йобнуте  на всю  свою птічу голову. Як він опинився в них у селі - історія мовчить. Жив він у мєсного попа в дворі, вдвох з попом вони регулярно бухали і вели бездуховний образ жизні з розгнузданими женщінами. Селяни періодично намагалися витурити аїста за межі  адміністративної одиниці, но Горох постоянно в таких сітуаціях показував їм свої крила,обскубані і пропалені цигарками, і всьо лишалось, як було. 
З попом у Гороха був свій бізнес. Вони розпланували народження дітей в селі так, шоб , як тільки у них кінчалося бухло і гроші, - десь одразу случались хрестини. Тоїсть аїст працював по вигодному для них обох графіку. Іногда, правда, случались накладки. Бухий Горох міг вмєсто младєнца принести жабу. Но дуже рідко і по дуже крупному зальоту.
Короче, подивився аїст, шо така біда в сім'ї, посовітувався з попом, і приніс стареньким хлопчика.Ті , на радостях, назвали його Котигорошком, а в церкві, канєшно, охрестили Ромою.
І ріс той Рома Котигорошко не по днях, а по часах. В два роки уже надував жаб, в три - знав фізіологію сєльских животних, в чотири - анатомію женщіни, кози і як построїть електронний колайдер, у п'ять - отпиздив під клубом усіх сільських бахурів, незаконно врізався в нєфтєпровід, і познакомився з мінтами в райотдєлі. Короче, росло дитятко на радість татові й мамі, но при цьому читало Кастанеду, Екзюпері і Грушевського. Мама від щастя пропадала на прощах до святих місць, а тато переховувався в куми. Ну, на случай, єслі папарацці приїдуть - камери боявся.Кормив Рому Котигорошка все той же аїст птічим молоком. Потому, в шість років Рома спокійно пішов до школи, де багато чого навчив першу вчительку,написав на дверях кабінету директора хуйове слово з трьох нехароших букв, дорогою додому повалив пам'ятник Лєніну, підпалив сільраду, стрельнув дві цигарки і одного бичка в комбайнерів і вже приготувався дуже близько познайомитись з новою поштаркою...Но. вона привезла пісьмо. Від Наді. Котре та вспіла написати на обоях із якогось басманного суда. Рома його прочитав і засумував . Поняв, шо доведеться не лише самому од правосудія переховуватись, но і сестру з братами визволяти з іще більшої халепи.
- Така твоя доля, - з умним відом сказав аїст.
- Бог в помощь, - прорік піп.
- Йой! Як то файно, синку! - Заулибались тато з мамою. - Ми знову будемо одною родиною.
- Родина, родина, від батька до сина... - Співало село в предчуствії конца Роминої діктатури і просвєта в сутінках будущого.
- Хер з вами, - сказав Рома Котигорошко. - Йду. Но завтра. А нині : три бажання!
Село завмерло в очікуванні, даже комарі дихати перестали, а Горох почувствовав себе так странно похожим на одну вєщь, шо всірйоз задумався над гендерними проблємами і став уважно розглядати свої, пропалені цигарками, крила і другі полові органи.
- Алкоголь мені,  алкоголь і ще раз : алкоголь,- сказав Рома і всі полегшено зітхнули.
Принесли йому того добра. Він закрився у хаті з якоюсь случайною женщиною, по віду не тілько п'ющою синьо, но і з блєдним набором спірохет.Вопшем, гуляв Рома до утра. А утром селяни, як побачили його, то одразу і прозвали Хмарою...

.
Редаговано в Середа, 19 листопада 2014 18:55



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info