КОТИГОРОШКО. частина втора.

Схилившись над відром з водою, Рома поняв, шо жизнь добряче потріпала його цієї ночі. І заходився робить зарядку, шоби привести, набухшу от алкоголя морду ліца в мужествєнне состояніє і придать ізнурьонному тілу тонус і заряд енергії. Но вмєсто вправ у нього получались які-то хаотичні рухи і подла інерція вперто тягла донизу. Тіло настойчиво вимагало горизонтального положення , спокою і, здавалось , що нема в світі такої сили, щоб позбавити Рому  мук. Но тут аїст, по імені Горох, приніс йому лічебну настойку "Розсіл огурєчний зелений", котру стибрив у попа в погребі, Рома щедро залив нею похмільну засуху і за кілька хвилин почувствовав себе огурчиком. В голові ще, правда, макітрилось і вона больно реагувала на звуки, но то вже не грало ролі. Рома бистро розім'явся, а тоді присів на шпагат.


І тут у нього закралось подозрєніє, шо цієї ночі він, внєзапно, став мужчиною.  Но осколки сознанія больно ранили мозг і ніяк не хотіли складатись у целостну картіну. Тоді Рома знов нахлебтався розсолу і голова переключилась з холостих оборотів мислі в режим мужской гордості.
- От, блять!- восхіщонно подумав Рома про заблудшу  женщіну. І чуство мужского достоїнства тут же начало посилать безмозглі сигнали жопі на пошук приключеній. Рома аж глаза закрив от предвкушенія. А, коли відкрив, то побачив перед собою високу мету в відє спакованого клумака. Шото засосало під ложечкою. Навєрно, то був голод. Але хто ж думає про таке в момєнти високого прозріння.
І Рома возвисився над толпою, потом низько вклонився ( клята інерція) селянам, хлебнув ще розсолу для стабілізації і шльопнув по сраці заблудшу женщину.
- В добру путь! - защебетали селяни, а  заблудша женщина розвела іскрєнню п'яну сирость і начала втирать сльози в мішки під очима. Но Рома вручив їй банку з недопитим розсолом і робкими нестабільними шагами рушив до коваля.
В того вже все було готове, шо Ромі нада : бронік-кольчужка, кевларовий шолом, постіране трофейне камуфло, сапоги-смородоходи, тоже трофейні, чорна балаклава, пічка-самогрійка і холодний кисляк. А также начищена снайперська вінтовка і відполірований лом.
Рома сначала обурився нащот лома, бо ж всі прилічні  народні герої всігда ходили з булавою. Но потом сьорбанув кисляку, послав  на хуй своє внутрєннє "я" і включивши, путьом чухання потилиці, логічне мислення, поняв усю многогранность лома.
- Лом - то ідєальна форма булави! - Заявив він і рушив у дорогу. Прихопивши з собою  теплого спальника, согріваюче пиття і холодні закуски.
От дійшов він до того місця, де єбєні кінчаються і начинається порєбрік полосатий , шо на йому хвора птіца нарисована. А там - сєтка-рабіца натянута і коло неї Кролік скаче з хлопавкою для молі. Та все у блокнот шото записує.
- Це шо таке?- Питає Рома Котигорошко у Кроліка.
- Проект "Стіна"- гордо каже той.
- Яка ж це стіна, коли то сєтка?- Дивується Рома. - Ми такою од сусідів відгородились, шоб кури не лізли їхні у город.Ну, та, правда, нижча.
- Отож, - підскочив Кролік, - а ця висока, бо тут не кури, - тут індюк двоголовий лізе. Весь вооружонний, клюви желєзні і три пера броніровані в його.
- Ну, то шо та сєтка дасть проти нього? Таки стіну нада.
- В тебе просторове мислення є?- Питає Кролік. - Дивись : який тут простор для фантазій,  на стіну грошей нада - мама нє гарюй,шоб то зробити. А часу? В нас всьо проще : називаєм це "Стіна", пишем смєту, берем бабки.
І начав розводить Рому Котигорошка на матєматіку, рисувать разні офшорні рівняння і виводить корені квадратні путьом дерибана  інвестицій в геометрічеській прогресії   корупції. Но Рома остався непоколєбімим і стабільним, як число ПІ, потому і от отпіздив Кроліка ногами. Бо не хотів, шоб до нового красівого лома поприставала шерсть.
І пішов далі попіздовж сєтки, напєвая пісню про то, як кордон демаркував гандон...Коли дивиться : дуб росте. А під ним три велетні сидять : Вернигора, Вернидуб і Крутивус, а по-нашому то : Гатило, Летун і Чорний. На сонечку степовому гріються, по картах топографічних гадають, чекають поки всяке високоточне оружиє охолоне і потирають руки у предчувствії великої битви.  Ну розговорились вони, Рома угостив всіх согрівающим питтям і холодними закусками, розказав про свою біду. Велетні одразу заходились боєву пиль з гармат здувать, протирать кока-колою дула і гладить шнурки на бєрцах. Рома тоже, для порядку, лома полірнув. І пішли вони через порєбрік справедливість восстанавлівати.
Коли дивляться, а на плацу якісь гамадрили вишикували толпу молоденьких безпілотників на ваті  і тренірують їх. Безпілотники, явно з промитими мозгами, ходять строєм, імітують високі ідеали і співають :"Хуйлята учатца лєтать!". Од тої пісні у наших героїв случилась ідеологічна оскома, вони достали оружиє і :  як вдарили по тому кодлу, хто чим. Гатило, той гопаком бойовим та фріфайтовими блоками, Чорний - відводив душу артнальотом, а Летун, усім своїм добровольчим корпусом, прикривав їх ковровим покритієм поверх вати.А Рома Котигорошко своєю булавой у формі лома, вопше творив жутку батальну сцену, від якої не то шо кров у жилах, а й антифриз у безпілотниках застигав.
І так вони їх відметелили, шо аж у чудернацький таганрог скрутили і там унічтожили. А самі пішли далі, в Хуйлостан, визволяти Надю і братів з полону.
От приходять у Москву, а там серед Кремля стоїть перекособочена руска пропагандівна пєчь і на ній, якраз агітаційні кулєбякі печуться та свіжі історичні міфи шкварчать. Всьо по старінним руским рецептам.І очерідь гамноньюсів уже стоїть, шоб рознести і продати ті продукти по мірових МАФах довірливим потрєбітєлям. Ну, наші герої рознесли то всьо на друзки, а тоді : пробивають дірку великим тупим предмєтом у стіні, та й зазирають у Кремль. А там ота птіца ,хвора на обидві голови, ходить. Дикувата і агресівна, і в совєршенно запущеном состоянії . Клюв нечищений, когті не стрижені, з клюва піна імпєрска капає. Вопшем, протистолбнячні ін'єкції вже не поможуть. Но врачі рядом бігають, ботоксні уколи колють, шоб хоть три пера броніровані стирчали. Бо,загалом, птіца напоминає якусь безнадьожно увядшу простату, чи шо. І ото Мєдвєдь танцює перед нею на задніх лапах і на балалайці грає, шут нібито, а рядом пічальна, но жутко брехлива лошадь Лавруша жує овсяні хлоп'я з веселогрибним вкусом.
-Шо за хуйня? - Дивується Рома.
- Не хуйня, а Хуйло, - гордо провозглашає Лавруша.  - Вєлікоє і нєдєлімоє.
- Щас отділимо! - Авторітєтно і со знанієм дєла  заржав Чорний.
- Ла-ла-ла-ла! - набрав акорди на балалайці Мєдвєдь, за що тут же получив копитом в голову од Лавруші і обіжено забився на полаті між тарганами.
- А куда це ви путь дєржитє, а ми вас не пускаємо? - Начало розказувать рускі сказки Хуйло.
- Та ми, вопше-то, - каже Рома,- Надю в Євросовєт провести йдем, а сюда так заглянули по дорозі, піздюлєй вам отсипать.
- А хароші, піздюлі-то? - Оживилось Хуйло.
- Самі лучші. Щитай, шо 400 год собирали. - Каже Летун.
- І харашо загрібають? - Питає Лавруша, а в самого глаза загораються, як костри на Великдень.
- До смерті, - чесно рже Чорний. - Ше ніхто не жалівся.
- То відсипте чуток! - Попросило Хуйло.
Ну, Рома Котигорошко йому і всипав. Так махнув ломом, шо одна голова відпала одразу. Хуйло з перепугу вскочило на трон,дико заверещало і начало ругаться некрасівими словами, іспользуя ненорматівну лєксіку. Ще й дивилось на Рому, як хуй на бритву.
- Смутниє врємєна, - пічально сказав Лавруша. - Не дурно мені цьої ночі отакенний піздєц приснився.
Він спробував ще порозводити яку-то діпломатію, даже намагався вскарабкатись на міровой уровєнь. Но тут шото зашуміло надворі, так, наче хтось пустив червоного півня в Москву.
- Запахло смаленим, - іспугався Мєдвєдь і начав тікать через вікно. Но на вулицях уже було совєршенно неспокойно , над Хуйлостаном нависла угрожающа атмосфєра.А потом все запалало, загуділо, по городу понісся нєпосрєдствєнно жарений півень і начав клювать у сраку всіх кацапів.Шум стояв такий, наче все мірове сообщество, внєзапно, обеспокоїлось і стурбувалось.
І, пока воно цього не зробило, наші герої хутенько довершили свою справедливу роботу. Рома добив Хуйла, велетні нанесли коврове покритіє з воздуха поверх імпєрскої вати, а потом вогнем і мечем зачистили білий світ от погані. 
А потім посадили Надю на  транзітний "Боїнг" -  до Євросовєта, шоб підкинув. А самі з братами вернулись додому. Наводити лад у своїх занехаяних єбєнях.
Коли над Яузою зійшло сонечко, там було безвітряно, тихо і спокійно. Небом пливли білі хмарки, віщуючи погожу днину, високо літали журавлі та інші птахи, даже аїст Горох прилетів і кружляв, видивляючись : кому б підкинути сповиточок. Робота є робота. Якийсь неймовірний спокій завис навколо. Лише тверді чеканні кроки Команданте порушували тишу над місцем Москви...


.
Редаговано в Понеділок, 08 грудня 2014 13:46



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info