Актори - золоті люди.

І терпіння у них золоте.

Я б на їхньому місці не видержала.

От, напрімєр, говориш монолог. В залі тиша. Всі дихають через раз.

І тут - таке приглушене дирчання. Тєлєфон, стісняясь і красніючи, звоне.

Вертинський робить паузу і продовжує.
А я б подошла до зрітєля:

- Дайте тєлєфон сюда! - і навела б на всякий случай рушницю. - Після вистави заберете.

Так це ше нічого, коли дирчить. 
Ше тєлєфон може інтєлігєнтно сказать "Гав, гав".

- Я, блять, щас когось погавкаю, - так і хочеться сказать зі сцени.

І ше обізатєльно хтось должен розвертать пакета. Не знаю чи з бутєрбродом, чи з грошима. Чи тьотка салфетки шукала, шоб сльози втирать.

Вопше, по-моєму мнєнію, тєлєфони треба сдавать в гардєроб. Як верхній одяг і оружиє.

Пи.Си. Ходили з Yulia Krasnogolov в гості до Мельпомени. Понравилось.

.
Редаговано в Середа, 10 грудня 2014 08:51



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info