Ізба чітальня

Спогади про Олеся Ульяненка. Частина 1

Автор Євгенія Чуприна

Я краще, ніж моя репутація!

Бомарше

По ньому настільки було видно, що він геній, що багато хто у це вірив, не читаючи. Чоловікам не візуальних професій він часто здавався непоказним. Також він не був блискучим оратором.  Але всі відчували його силу і потужну атмосферу небезпеки, що його оточувала. Олесю подобалося лякати людей, бо він був занадто щирий і співчутливий, цим постійно користувались усілякі більш практичні добродії – краще було їх одразу шугнути. Втім з жінками, навіть не дуже

Докладніше

РУКАВИЧКА або ПРО ТЕ, ЧОГО НЕ СТАЛОСЬ

Пішов одного дня дєдушка Свирид Маріїнським парком прогулятись, послухати, як добрі люди Хуйла матюкають та пообщатися й собі про погоду, політику і про падьож бареля Brent по наклонной плоскості міровой економіки. Ото гуляє дєдушка, розважає пенсіонерів умними бесідами, вздихає при відє тургєнєвских баришень, провожа взглядом птиць перелітних і тішиться теплим осіннім сонечком. 
Коли дивиться : а коло Верховного Шапіто небайдужі громадяни власть люстрірують. Та з таким душевним піднесенням і щирістю, що не втерпів дєдушка, пригадав молодость. Взяв свою трость волшебну, котора по совмєстітєльству - лом, перевів її в в режим помірної люстрації, тоїсть,  демократичний, - і взяв активну участь у перезагрузці влади.

Докладніше

ДИКІ ЯСРУБИ ілі МАЧУХА - НЕ МАЧО

Все началось давним-давно. Коли сказка вийшла зі збірника і начала розвивать самостоятєльний сюжет. Но, ввіду прозаїчності главних героїв, отмєни монархії і демократічеського хаоса, в сказці начався бардак і нехароші герої прорвались у преамбулу. Шо в завязці создало кучу сюжетних паралелей і призвело до жахливого хорору в кульмінації.Справжні хозяєва сказки опинилися ледве не на суспільному дні, а правити почали королі- самозванці і і афєрісти-пройдохи.

Докладніше

ІВАСИК ТЕЛЕСИК ілі ШО БУЛО НАСПРАВДІ

Івасика приніс у Рєпку якийсь пацаватий аїст.З окупірованих Довбойобами територій. Івасик - отрок бандерівський, україномовний і читающий умні книги - так шо оставлять його на тих землях було опасно.Тож мешканці Рєпки взялись ним опікуватись. Дєдушка зробив йому золотого човника , срібне весельце і розрішив ловить у річечці рибку. Рибку Івасик ловив справно, но і клопоту приносив чимало, бо ото заникається в камиші і мріє там про козацькі чайки, Січ та Сірка до глупої ночі.От всі переживають за нього, бо час неспокійний такий,шо й на циферблаті часів уже бурлить так, шо стрілки от-от обваляться, та ще й  нечисті всякої розплодилося навколо, шо, просто, який-то демографічеський всплєск разної гадості.А воно мічтає в камишах - дитина ж...
От і в той день всі в Рєпці були заняті. Дослідник Чепинога шарився в окрєсностях в поісках отвєтов на вопроси, Дохтур Лівсі робив вакцину от хуйлонежиті, Адміни і Кіборги пресували вату, Дєдушка Свирид опускав ціну на Brent в ручном режимі, Мурзік найшов дірку в астралі і ловив дзен, а Татуся пекла Колобка, саме тісто замісила.
От Івасик, отрок бандерівський, бавився на річці собі, рибки вже наловив, чекав поки Татуся забере, тож плавав на човнику золотому і срібним весельцем глушив зажравшихся жаб.Ідилія.
Но в той же час по березі річечки тирлувалися дві старіючі бляді : Зміюка Гандзя , старезна і порепана, як дерматин на морозі, і трохи молодша, но, як одкриє рот, то видно, шо тоже з широким жизнєним опитом , зміючка Лєнка. Обидвоє являли собою жалкоє зрєліще по женськой часті і слошне униніє на почві внєшності, разврата і виборів.Ввіду наближення останніх,Гандзя з Лєнкою посилено жували передвиборчі соплі і мічтали попасти у Верховне Шапіто, шоб продить собі сказочну жизнь ше на чотири роки.Для цього вони засіли в кущах коло Рєпки, шоб підкараулить Дохтура Лівсі і купить у нього слоїк еліксира молодості.
Но тут Гандзя побачила човник Івасиковий, золотий і блискучий. І Гандзю конкретно вклептоманило.Стала думати, як то його у дитини відібрати та собі привласнити.
А тут Татуся, Колобка допекла, та до річки біжить Івасика годувати. Кличе :
- Івасику, Телесику! Приплинь, приплинь до бережка.Дам тобі їсти-пити...
Івасик приплив, пообідав смачненько, рибку Татусі віддав, та й далі плавати подався.
Гандзя целюліт на потилиці  почухала, друге підборіддя підняла, прокашлялась та й собі давай Івасика гукати. Але ж голос у курви, шо труба єрихонська, гуде, аж луна котиться.Жаби повтікали ,з переляку риба в річці потопилася.Івасик тихенько з-за камишів підплив і срібним веслом гепнув дурнувату по писку, шоб рибу не  полохала.
Вставна челюсть у Гандзі випала і провисла на дротиках, як місток-кладка через річку. Образилась Гандзя і пішла до кузнєца. Каже :
- Ану, Вакула, викуй мені голос такий, як у Татусі і челюсть припаяй на місце.А я твоїй Оксані черевички подарю. Ношені, правда, но в харошем состоянії і на ваті всередині.
Кузнєц Вакула - ватнік ще з часів процвітанія Диканьки.І так задовбаний жизнью, шо йому пофігу кому кувалдою по єбалу товкти. Довбанув Гандзю так, шо аж свічки в очах заблимали.В качестві експерта покликав Оксану, жену свою, і та сказала, шо да - похоже.Оксана тоже - потомствєна ватніца і битовий тіран, так шо з Гандзьою вони бистро найшли спільну мову. Тоїсть, язик. Накрила стіл, приміряла черевички і, пока Гандзя відходила від кувалди, повідала їй, шо дивилась по зомбоящику ток-шоу, де розказували всю правду про то, шо в Хуйла в єбальніку, на самом дєлі, - не ботокс, а стволові клєтки, молодильні дуже і лічебні. 
І тут Гандзя поняла, шо в неї намічається не просто передвиборний коньок, но карт-бланш, джокер і джек-пот разом.Розпитала Оксану, шо і як і поперла до річки. Викрала, короче, Гандзя Івасика разом з човником і веслом. Принесла додому, а там на порозі вже сидить їхня колєга по цеху, тоїсть Шапіто, Прастатая. Разом удень бюджет мародьорять, а ночами працюють, як насосні станції - кар'єру насасують.У Прастатаї, правда, ні целюліту, ні морщин - одна грудь з пінопласту да істощеніє.Ну і з Лєною в них які-то особі отношенія.
Ну посиділи-поговорили. Тут у Гандзі задзвонив мобільний отпад.Чече кликав народу мозги пудрити по зомбоящику.Гандзя каже :
- Ладно, дєвочки. Я пошустерю трохи, а ви ,тим часом, Івасика приготовте, шоб ми потом стволових клеток нахавались і стали красівими і молодими. Може, й до ЗАГСА підем.
Ну, до ЗАГСА ці курви ходили регулярно, но в основном позавідувати іншим.Їх самих замуж не брали, ввіду  негігієнчного способу жизні.Возрост тут ні при чім, просто замолоду вони частіше були у вендіспансері, чим у церкві, тоїсть фактично : проїбали молодость.
Тут Лєнка каже :
- Нє, Ганя! Ми з Прастатаєй рішили його усиновити.Мілий очєнь.
Гандзю вклинило. Не так од наглості откровєнія, як от ситуації. Як начала вона істерити,скипіла уся і вспапашилась, сумками із кожи антілопи гну кидається по всій ізбі, гне страшнючі матюки і трощить хрусталь.
- Як усиновити? Ви - дві баби, збоченки! Шо за хуйня?
- Гендер, блять! - Каже Лєнка.
- Ах гендер! - Кричить Гандзя. - А з отаким пом'ятим єбалом -  на вибори,як ти думаєш : то тоже гендер?
- Нє, то пиздець, - сумно клацнула зубами Прастатая.
- Ми пошутили, - видала Лєнка.
- Так от : шоб до мого повернення стволові клєтки були готові! - гаркнула Гандзя.
Вмостилася в дорогу ступу з кожаним салоном, перекуплену в Баби Яги Лєгітімича, перед зєркалом заднього віда намастила писок помадою на комариному жирі і віником причесала парика. Тоді вчепила на носа умні окуляри і помелась вмєстє з Чече шустерити мозги елєктората.
Лєнка розпалила пєчку Гефест, подаровану Бацькой на якийсь празнік в честь якоїсь херні, приготовила бляху, а Прастатаю послала на город по зелень і спеції.Найшла кого. Та з препугу заблудилась у вітамінах і фруктозах, пречепилась за огіркову гичку, впала, вдарилась головою об випуклу часть гарбуза і знепритомніла.Лєнка пішла її шукати, а Івасик Телесик ,тим часом, втік із ізби, виліз на високу тополю, у листі заховався і сидить. А то : осінь надворі, листя опадає. Коли дивиться : летять птиці дивні, пір'я розфуфирене, крила в білих перчатках, погони блистять чистим золотом, аксельбанти на вітрі розвіваються, спереду, де грудь і пузо, медалі-ордени попричіплювані разні красіві. Важні такі птіци, вгодовані, жирні.
- Гуси-гуси, гусенята, візьміть мене на крилята, - запросився Івасик.
- Не положено нам! Ми гєнєрали з Гєнштаба. В теплі краї летимо, від війни отдихати. Хай тебе младший командний состав візьме.
- Питухи ви крашені, а не генерали! - мало не плаче Івасик. Бо бачить, шо Лєнка вже найшла Прастатаю і цурпелить її до ізби разом з пучком зелені.
Коли це бачить Івасик Телесик : летять ще птіци разнопері, розмальвані, чемодани і клумаки на крилах несуть. Він знову давай проситися :
- Гуси-гуси, гусенята, візьміть мене на крилята...
- Ми не гуси, ми - шпіони хуйловські. Шо не бачиш : тікаємо, а то у вас тут і АТО, і закони які-то непонятні про люстрацію...Хай тебе брехуни, речники та інтенданти візьмуть.
Зовсім приунив Івасик. А зміюки його вже шукають, ізбу вверх дном перевертають.
Коли це летить проста собі сіра птаха, втомлена, видно, шо здалеку летить. Опускається на тополю і каже :
- Їдрьон-батон! Малий, ти шо тут робиш?
Придивився Івасик : а то - Сокіл. Ну, і розповів йому свою пригоду.
- Їтіть-калатіть, - сказав Сокіл , відкрив у собі Ціцерона і начав віщать.
- Як казали древні :si vis pasem - para bellum! Шо в переводі з латині означає : всє еті вєщі нада рішать з помощ'ю харошої балістіки.
А тоді поліз у внутренній карман, дістав зброю, набої до неї і каже :
- Ось тобі ствол, ось стволові клєтки. Справишся?
Ну ще б Івасик Телесик, отрок бандерівський, та й не справився!
Вопшем, дочекалися вони, коли Гандзя вернеться з зомбоефіру, а вернулась вона не сама. Приперла в ступі модняцькій Шлюхрича, Чече, Підрахуя. Та, майже, вся шобла зібралася, хто хотів політичну смерть відкласти і ще трохи в сказці пожити. Ну, і перелюстріровали їх усіх Івасик з Соколом за дві минути.
А потім Сокіл відніс Івасика додому, в Рєпку. А там всі такі раді були і щасливі. Дєдушка дістав наливочку, Татуся напекла рум'яних Колобків з різними начинками, Мурзік всім казочку про кота і астральну миш розказав. Дєдушка на радостях стікера на Brent переклеїв, від чого міровим ринком пройшовся озноб і піднялася температура заливання сала за шкуру Хуйла, а Бацька здивувався, шо шото странно, шо він досі не керує Брянською губєрнією, Атєц казахов призадумався, чи не погнать довбойобів з Байконура, пока не засрали землю до состоянія екологічної катастрофи, турецький візир срочно розстелив дастархан для натовських льотчиків, а бундесфрау озадачилась : на фіга вона потратила на це Хуйло стільки часу...
І тільки Барак Хусейнович зберігав сказочне мовчання...


Докладніше

ЦАРЄВНА-ЖАБА АБО СКАЗКА ПРО АЛЄРГІЮ

Алєргія на кацапів набирає во всьом мірє обертів, уже поклала на лопатки Еболу і грозиться перерости у пандемію вєка.Но, наша сказка про обичну алєргію. 
Жив собі, був собі цар кацапський, мав від дурацький, занімався херньою і не виходив з запою. І от дето на цій почві у нього, случайно, народилось три сина. Цар, шоб довго  не непрягать фантазію, канєшно, всіх трьох назвав Іванамі, признав своїми, но щитав їх внєзапними недоносками і в державні діла не посвящав. Аж поки, аня і не в царська не сказала йому "На добраніч!" і не пригрозила цирозом. Тут цар воззрєл, шо сини його акурат в періоді пубертатному, і їх, кагбе, нада женить на прилічних

Докладніше

В калюжі під деревом Сефірот

Автор Євгенія Чуприна

Рецензія на книгу Сірошки Пістончыка«Дэгенератыўны слоўнік», (видавництво «Крок», 2014)

- Побував я нарешті у вашому Мінську

і послухавши вас, розумію хєрово,

як так вийшло, що в європейському місті

на центральній площі лежить корова.

(з розмов у черзі)

Докладніше

Люте українське самоїдство

Автор Євгенія Чуприна

Рецензія на книгу Івана Семесюка «Щоденник україножера» («Люта справа», 2014)

Не в тому пафос і нєга літературної критики, щоби, побачивши дещо нове, одразу спритно порівняти це із чимсь старим. Напрімєр, не в тому, щоби пишучи про книгу Васі, вдало помітити, що вона схожа на книгу Пєті, а також на книгу Сірьожі (що оригінально), і якісь там алюзії нас одсилають прямо нахуй до Деріди, і в сраку до Фрейда, о, пардон, Фройда, і ще в книзі існує метафора Міста. Те все вийде дуже вумно, і автору таке прочитати про себе завжди буде приємно. Він після такої рецензії підійде до дзеркала, гордливо відставить ногу і, монументально відкопиливши щелепу, довго ще буде вдивлятись у себе, як будто тільки-но дізнався, що став батьком, не встиг ще напитись і не розуміє, як так до цього епічного наслідку призвело звичайне тикання хуєм в пизду. Погано у таких рецензіях только одне – що вони всі однакові. А пан Семесюк потребує індивідуального підходу, бо в нашій літературі це явище не типове.  

Докладніше

Ленін здох, Ленін здох, Ленін здох…

Автор Євгенія Чуприна

 

Рецензія на книгу Вано Крюгера «Зіггі Фрейд & Ктулху» («Смолоскип», 2014)

Філістери і рогулі, спіймавши  митця десь у закритому приміщенні та загородивши пузом путь до відступленія, чомусь обов’язково питають його про современну поезію. На самом дєлє їм насрати і насцяти на предмет вопросу. Вони заздалегідь упевнені, шо современна поезія – то повна хуйня, а українська – то вабщє, і їм лише треба підтвердження своїх ложнокласичних уявлень про світобудову. Насправді було би  умєстно, зберігаючи горде мовчання, упиздити їх канделябром, тим більше що канделябри при цьому постійно трапляються, вони завжди стоять на фортеплясах у місцях скоплєнія рогулів.  Та опасно, бо з макитри собєсєдніка може вистрибнути лютий сєрєбряний вєк, і ймовірно – з Булгаковим. Щастя це нікому не принесе, виглядатиме непристойно, а для тонкої людини – страшно, бо ніколи Булгаков нічим добрим не закінчувався – за ним тягнув мацаки руський мір, затим всьо накривалось істеричною пиздою. Тому краще не виявляти своїх справжніх чувств.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info